Історія про Наталя Борачок

Як для мене розпочався ранок 24 лютого ? Та звично, з кави. А потім, включивши телевізор, я почула про весь жах, який прийшов в мою країну. Вже 28 лютого за рекомендацією своєї сусідки, яка працює психологом, я прийшла до організації. Хочу сказати, що я з цією організацією познайомилася ще раніше, приносила інколи одяг для потребуючих. І що я побачила, коли прийшла : схвильованих, збентежених людей, які прийшли за допомогою. А починалося все так: маленька кімната на першому поверсі, та купи одягу, одні їх приносять, інші — забирають. Пам’ятаю сльози мами, яка під обстрілами вивозила свою донечку в одній піжамі, замотану в ковдрі. Хотілося всіх обняти, допомогти, розрадити… І пішло, і закрутилось….

Наші волонтери – це насправді святі люди. Картопля, буряки, морква, закрутки – це все носили, щоб роздавати потребуючим. Це вже тепер допомагають сусідні країни, організації, благодійники, а спочатку було так. А як ми старалися допомогти одна одній — підтримкою, добрим словом. Навіть були та такі смішні моменти, коли ми радили людям різні лайфхаки: як вдягнути одяг, який трохи не за розміром.

А ще в мене назавжди в серці і душі залишиться одна чудова Людина, з якою мене Бог звів тут на організації, під час війни. Ця світла дівчина живе далеко, де лунають вибухи, де падають снаряди і розриваються бомби. Але вона була тут з нами, допомагала таким же як і сама.

І тому і я тут, доти, допоки є потреба в мені. Допоки я можу бути корисною, допоки не закінчиться це пекло, ця клята війна, А інакше вже ніяк…

Все буде Україна!